Прийшовши в банк для оформлення кредиту, зазвичай мало хто витрачає час для читання договору. Ми розповімо Вам про головні хитрощах, через які Ви точно переплатите більше, ніж очікуєте.
Знання про наявність ризикових пунктів в кредитному договорі не дасть поставити себе під удар.
Безумовно, люди беруть кредити в банках для різних потреб не від бездоганного добробуту як їх особисто, так і українського суспільства в цілому.
Перш ніж отримати гроші в банку за кредитним договором, позичальник проходить кілька етапів оформлення кредиту. Як правило, позичальник завжди поспішає при оформленні кредиту. І це зрозуміло, адже бувають випадки, коли додаткові гроші потрібні тут і зараз. Але, все ж, варто приділити увагу документам, які працівники банку дають на підпис.
Відповідно до судової практики за останні роки, позови банків до позичальників розглядаються судами практично кожен день. Як відомо, у другій половині 2000-х років банки масово видавали кредити направо і наліво. Неодноразові періоди фінансової кризи привели до прострочення по погашенню кредитів позичальниками. Прострочення в свою чергу привели до виникнення заборгованостей, а вони спонукали банки звертатися в суди для їх стягнення.
У більшості випадків задоволення судами позовів банків крім іншого спостерігалися деякі збіги в умовах кредитних договорів. Ці умови ставили позичальників у невигідне становище на відміну від банку, у якого навпаки з’являлися додаткові інструменти для стягнення коштів з позичальників.
У наступних статтях буде приведений «Хіт парад» таких ризикових для позичальників умов кредитних договорів.
На перше місце ми висунули типовий пункт кредитного договору, який виглядає приблизно так: «У разі зміни кон’юнктури фінансового ринку, зміни валютного курсу і т. Д., Банк має право в односторонньому порядку змінити процентну ставку за кредитним договором».
Чим небезпечний такий пункт договору? Відповідно до зазначеного пункту кредитного договору, банк отримує право виставляти рахунки за кредитом, які можуть істотно відрізняться від тих, на які позичальник розраховував спочатку.
На практиці це відбувається таким чином. У кращому випадку, банк відправить позичальнику лист, в якому буде вказано, що у зв’язку з фінансовою кризою, негативними прогнозами авторитетних фінансових аналітичних організацій, процентна ставка за кредитним договором встановлюється на рівні Х%. З моменту відправки такого листа позичальник зобов’язаний буде платити по кредиту більше. В іншому випадку почнуть нараховуватися штрафні санкції. Безумовно, такі умови жодним чином не будуть задовольняти позичальника.
Але, не все так страшно, як може здатися на перший погляд. На допомогу позичальникові може прийти суд.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється включати в договори зі споживачами несправедливі умови. Несправедливими є умови, які призводять до суттєвого дисбалансу прав і обов’язків сторін. В інтерпретації зазначеного закону, включення в кредитний договір умови, яким банк може самостійно, без згоди позичальника змінювати процентну ставку, вважається несправедливим.
Таким чином, позичальник може в судовому порядку визнати таку умову кредитного договору недійсним. В такому випадку, позичальник продовжить оплачувати процентну ставку по кредиту на початкових умовах. Якщо по зміненої відсоткової ставки позичальник уже проводив оплату, він може знову ж в судовому порядку або відшкодувати переплату, або зарахувати її в рахунок майбутніх платежів по кредиту.
Судова практика у таких справах досить впевнено схиляється в бік позичальників. Тому, не варто платити банку зайве, відстоюйте свої права.
Але, в ідеалі для позичальника, перед тим, як підписати кредитний договір, бажано або самостійно дуже ретельно вивчити кредитний договір на предмет наявності несправедливих умов, або взяти копію договору у банку і дати її на вивчення компетентним юристам.
Так Ви зможете убезпечити себе від ризику укладення явно ризикового кредитного договору з банком, який обманює своїх клієнтів.
Друге місце в нашому «Хіт параді» займає пункт кредитного договору з наступним формулюванням: «При виникненні будь-яких спорів, які виникнуть виходячи з цього кредитного договору, в тому числі ті, що стосуватимуться неустойки, пені, штрафів та т. д. , вони будуть розглядатися в “Постійно діючому третейському суді».
Така умова кредитного договору може бути дуже небезпечною для позичальника. Щоб зрозуміти, в чому полягає можливий ризик потрібно розуміти, що собою являє третейський суд.
Законом України «Про третейські суди» передбачено поняття третейського суду – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або рішенням спорів, що виникають з цивільних та господарських правовідносин.
Фактично, зазначений вище пункт кредитного договору є третейським застереженням, яка є підставою для вирішення майбутнього спору в третейському суді, який в ній вказано. Третейським застереженням є угода між сторонами договору про передачу майбутніх суперечок між ними на розгляд третейського суду, яка включена в договір окремим пунктом.
На практиці банки користуються таким пунктом кредитного договору регулярно. Це призводить до ситуації, коли банк може звернутися з позовною заявою до третейського суду, а суд беззастережно приймає рішення, яким повністю задовольняє вимоги банку (часто навіть абсолютно безпідставні). Часто відбувається те, що ні третейський суд, ні банк не направляють позичальникові в установленому порядку позовну заяву та інші документи, що стосуються спору. Фактично це призводить до того, що позичальник навіть не знає про розгляд спору в третейському суді. Таким чином, банк може без будь-якого опору отримати рішення третейського суду на його користь.
До нас часто звертаються люди з проблемою, коли їх квартира, земля, автомобіль заарештовують на підставі рішення третейського суду, про який раніше позичальникам не було відомо. Саме рішення третейського суду оскаржити досить складно. Адже законодавством передбачено те, що такі рішення можуть бути оскаржені лише у виняткових випадках. Для того щоб скасувати рішення третейського суду зазвичай доводиться викручуватись і шукати додаткові аргументи, які суд візьме до уваги.
Хоча на сьогоднішній день суперечки між банком і позичальником за споживчим кредитом не підлягають розгляду в третейських судах, вони повинні розглядатися в державних судових установах.
Так, в березні 2011 року були внесені зміни в Закон України «Про третейські суди» в частині підвідомчості справ третейським судам. У статті 6 закону було включено пункт 14, в якому зазначено, що третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Але, мабуть, закон не перешкода для нечесних банкірів. Навіть сьогодні можна побачити в багатьох банках третейські застереження, які вони нав’язують своїм позичальникам.
Що реально можна зробити з таким пунктом кредитного договору, що містить третейське застереження?
По-перше, така умова кредитного договору, в залежності від того, коли він був укладений, є явно незаконним. Тому, такий пункт договору можна визнати недійсним в судовому порядку.
По-друге, якщо раптом виявиться, що третейський суд виніс рішення за таким кредитним договором, його можна скасувати на тій підставі, що третейський суд не мав повноважень розглядати такий спір.
У будь-якому випадку, наявність третейського застереження в кредитному договорі є неприємним подразником, який може в будь-який момент завдати шкоди позичальникові.
Третє місце в топі ризикових для позичальників пунктів кредитних договорів займає умова такого змісту: «Позовна давність за даним договором складає 5 (або більше) років і поширюється на неустойку, штрафи, пеню, комісію, і т. Д.». Таким пунктом позовна давність за кредитним договором збільшується до Х років.
Почнемо з того, що далеко не всі позичальники розуміють значення терміна «позовна давність» і можуть прорахувати ризики від її збільшення в кредитному договорі. Отже, позовна давність – це строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. Законодавство розрізняє загальну і спеціальну позовну давність. Різниця між ними в тому, що загальна позовна давність встановлюється строком на три роки, а спеціальна може бути як менше загальної, так і більше її.
Важливо розуміти, що позовна давність починає свій звіт з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення його прав чи інтересів. Наприклад, за кредитним договором банк може нараховувати неустойку, якщо позичальник протягом одного календарного місяця не платить по кредиту. Так ось, з цієї самої неустойку законом встановлена спеціальна скорочена позовна давність – один рік. Тобто, по закінченню цього терміну банк може звернутися до суду, щоб стягнути неустойку, але якщо позичальник заявить про застосування позовної давності, то суд відмовить банку у стягненні неустойки через закінчення термінів позовної давності.
Проблема полягає в тому, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена в договорі між сторонами. І якщо договором передбачено інший (збільшений) строк позовної давності, то застосуванню підлягатиме саме він.
Що це означає на практиці?
Зазначене нами умова кредитного договору про збільшення строку позовної давності фактично є договором між банком і позичальником про збільшення позовної давності. Головне, щоб на сторінці кредитного договору, де буде прописаний цей пункт, були проставлені відповідні підписи і реквізити сторін.
Для позичальника наявність такого пункту в кредитному договорі буде означати одне – в разі несвоєчасної оплати за кредитом, банк зможе намагатися «доїти» його протягом терміну, на який збільшується позовна давність. У нас в практиці були випадки, коли кредитний договір був укладений на п’ять років, а позовна давність по ньому становила п’ятдесят років. Це банківський абсурд, але і таке буває.
Ми категорично не рекомендуємо вступати в кредитні відносини з банком, який включає в кредитний договір пункт, що збільшує позовну давність. Адже збільшення позовної давності вносить дисбаланс прав і обов’язків сторін кредитного договору. Так, у банку з’являється більше можливостей впливу на позичальника.
В судовому порядку можна спробувати оскаржити пункт кредитного договору, що збільшує терміни позовної давності на предмет його недійсності. Але «чарівної таблетки» в цьому питанні не існує. У кожній окремій ситуації потрібно розробляти кілька варіантів стратегій, щоб можна було знайти оптимальний шлях.
У даній ситуації судова практика досить неоднозначна і більше схилена в сторону банків. Однак ніколи не варто здаватися, потрібно боротися з банком до кінця.
Таким чином, якщо Ви побачите в кредитному договорі положення, що збільшує позовну давність, краще відмовитися від його підписання і знайти інший банк, який більш порядно відноситься до своїх клієнтів.
На четверту позицію нашого «рейтингу» ми вирішили запропонувати Вам ознайомитися з положенням, яке банки часто включають до кредитних договорів. Звучить воно приблизно так: «Банк має право залучати до співпраці в рамках кредитного договору третіх осіб. При цьому позичальник дає згоду на те, що інформація, що стосуються даного кредитного договору, стане відомою третім особам. Передача такої інформації вважається здійсненою за згодою позичальника ».
Здавалося б, чим може загрожувати позичальникові таке досить непримітне умова, в порівнянні з попередніми трьома, але не тут-то було.
За останній час багато дізналися про колекторах і їх методах роботи з вибивання боргів. Найшкідливіше в їх роботі це постійні телефонні дзвінки позичальникам і їхнім родичам. Але буває і гірше. Наприклад, у одного нашого Клієнта був випадок, коли колектора пред’являли йому свої вимоги про повернення боргу, створюючи ілюзію того, що вони є новими кредиторами позичальника, хоча як виявилося, позичальник уже повністю погасив кредит. Через постійний тиск з боку колекторів, позичальник звернувся до нас, адже вони не хотіли йти з ним на контакт, щоб вирішити проблему. В результаті нам вдалося вирішити цей конфлікт на користь позичальника. Але, до цього моменту, колектора неабияк пошарпали нашому Клієнту нерви і розбурхали його рідних.
Тут варто зазначити, що розголошення будь-якої інформації, що міститься в кредитному договорі і в похідних від нього документах, є суворо конфіденційною інформацією, а також містить банківську таємницю.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 24.01.2012 року за результатами розгляду подання Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України встановив, що конфіденційною є інформація про особисте та сімейне життя людини, тобто «будь-які відомості та / або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з людиною і членами його сім’ї , за винятком передбаченої законами інформації, в разі здійснення людиною, що займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органу місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень ».
Банківської же таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта (позичальника), яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (позичальнику).
Банківською таємницею, зокрема є:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) система охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Доступ до такої інформації має лише банк і позичальник. У виняткових випадках банк може розкрити таку інформацію третім особам, наприклад за офіційним запитом суду.
Таким чином, наявність у кредитному договорі умови, яке дає доступ до розкриття банківської таємниці фактично відкриває шлях колекторам для неохайною роботи з вибивання боргів з позичальників.
Якщо в договорі є такий пункт, позичальник може вирішити проблему з дзвінками колекторів самостійно, змінивши номера телефону. В іншому ж без комплексної антиколекторної роботи юристів не обійтися, але це окрема тема для розмови.
Тому, якщо в кредитному договорі присутній такий стан, варто задуматися, чи є сенс співпрацювати з таким банком. Адже, нескладно припустити, що буде чекати позичальника, якщо він не зможе вчасно платити по кредиту, а це як мінімум постійні дзвінки і листи від колекторів.
Отже, Юридична група Primus Partners не радить працювати з банками, які співпрацюють з колекторами і включають до кредитних договорів пункти, що розголошують банківську таємницю і конфіденційну інформацію.
І останнє місце в нашому рейтингу займає пункт, який в залежності від виду споживчого кредиту зазвичай включається в договір іпотеки, якщо він передбачений самим кредитним договором.
Звучить він так: «Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленістю сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язань відповідно до кредитного договору. Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки».
Тут все гранично зрозуміло – у банку відповідно до зазначеного становищем іпотечного договору з’являється можливість звернути стягнення на предмет іпотеки тим шляхом, який він сам вибере.
Практика показує, що банки останнім часом активно використовують аналогічний пункт при стягненні предмета іпотеки. Як правило, в цьому їм допомагають нотаріуси, які проводять стягнення через виконавчі написи.
Що собою являє виконавчий напис нотаріуса? Це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу, повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника. Говорячи простою мовою, маючи виконавчий напис нотаріуса, банк може звернути стягнення на предмет іпотеки без звернення до суду.
Особливість такої процедури полягає в тому, що нотаріус як би підтверджує наявність факту безспірності боргу між позичальником і банком. Тому для того, щоб нотаріус міг оформити виконавчий напис, банк повинен представити йому докази наявності безспірного боргу. До того ж, процедура оформлення виконавчого напису передбачає те, що банк в обов’язковому порядку повинен не менше ніж за місяць до звернення до нотаріуса належним чином повідомити позичальника про наявність боргу. Як правило, це відбувається шляхом направлення позичальнику рекомендованого листа. Якщо позичальник не вдаватиметься до жодних дій по такому повідомленню, то буде вважатися, що він згоден з сумою, яку банк планує з нього стягнути.
Варто зазначити, що виконавчий напис нотаріуса може бути оформлена тільки на нотаріально оформлених угодах, оригінал якого банк повинен буде подати нотаріусу.
На жаль, не рідкісні випадки, коли звертається стягнення на предмет іпотеки через виконавчий напис нотаріуса з порушеннями чинного законодавства. Бувають випадки, коли представники банку і виконавчої служби приходять до позичальника щоб виселити його з іпотечного житла, а він власне вперше при цьому дізнається про виконавчого напису нотаріуса.
У таких ситуаціях є можливість визнати в судовому порядку виконавчий напис нотаріуса недійсною.
Причин для оскарження може бути кілька. Наприклад, порушення порядку повідомлення позичальника про необхідність погасити борг, або якщо сума, яку хоче стягнути банк, не відповідає дійсному розміру заборгованості і т. Д.
Уважно читайте документи, які банк дає на підпис. Якщо позичальник побачив в документі пункт, згідно з яким банк може оформити виконавчий напис у нотаріуса, варто попередньо подумати про те, як надалі він зможе себе захистити.
Звичайно, не варто панікувати, якщо у позичальника вже вимальовується схожа ситуація. Адже свої права і інтереси необхідно належним чином захищати. Якщо позичальник сам не в силі це кваліфіковано реалізувати, то йому варто звернутися до юристів, які знайдуть вихід зі сформованої ситуації.